-
Про що сміється й плаче саксофон…
Хтось з великих сказав: «Музика – великий землетрус серця». Вона витончена, загадкова субстанція, до якої неможливо доторкнутися руками – лише відчути її душею, шкірою, мурахами, що обсипають власну спину...
-
Горлиця
Український фольклор, старовинна українська пісня – гордість і перлина світової культури. Це величезний утаємничений космос з тисячолітніми образами, сакральною символікою, мовою, жестами, атмосферою…
-
Щастя не купується за гроші
Про щастя мріє кожна людина і розуміє його по-своєму. Для когось це матеріальне благополуччя, шикарна машина і вілла не узбережжі десь у Майямі… Для когось воно зовсім інше. Зустріти нині щасливу людину – практично неможливо. Але мені поталанило – я знайшла щасливого чоловіка у…Товкачівці.
-
“Скандинави” з Прилук
Чи знаємо ми з вами, на що здатен людський організм? Виявляється, людське тіло може витримувати удар блискавки, жіноче серце б’ється швидше (воно має майже на 10 ударів більше на хвилину, ніж серце чоловіка), харчування впливає на наш слух (після гарного обіду з важкою їжею він погіршується), людський мозок інколи уповільнює час. А ще людина може схуднути… аж на 130 своїх зайвих кілограмів без шкоди для організму і зберегти цей результат.
-
Зоряне небо Павла Бережного
Він народився на Ічнянщині в селі Мартинівка. Малювати почав ще змалку. З п’ятого класу вже малював наочні посібники для своєї першої вчительки. З дитинства був серйозним, наполегливим, урівноваженим хлопчиком. Вдумливим та самостійним – у 10 років сідав у потяг і їхав сам, без батьків, до Прилук за олійними фарбами, які йому були так необхідні для малювання. З п’ятого класу зайнявся фотографуванням. Ця захопленість допомогла йому під час армійської служби (він служив фотокором у залізничних військах) і залишилася поряд з ним на все життя.
-
Ой сяду я край віконця та й буду співати…
Потрапивши в село, починаєш раптом чути, що на світі є птахи і вони співають. Ти почуєш звуки, яких немає у твоєму галасливому місті: на сусідньому подвір’ї співають пісні, соловейко заливається у лісочку, скрипить колодязна коловерть… Село має свій неповторний прекрасний запах – запах тушкованої в печі картоплі, коров’ячого молока, дорожнього пилу. Запах матіоли і світанкових туманів...
-
А за вікнами знову весна…
Кожне з українських сіл має унікальну історію, у якій свої видатні постаті і знаменні події. Кожне з них пережило Другу світову війну, Голодомор, повоєнне будівництво, часи «відлиги». Село працювало, горювало і співало. Воно ковтало життя, як сльози. Вирощувало плантації коксогизу і цукрового буряку. Народжувало Героїв праці і берегло тих, хто прийшов з війни…
-
Сільська піч – річ сакральна
Кращого пічника на Прилуччині, ніж Віталій Степанович Міхнюк з Малої Дівиці, не знайти. Люди записувалися до нього в чергу на декілька років вперед, що б саме він зробив у їхніх оселях грубу або піч. У німецьких містечках й досі десь є груби, які він складав на початку 60-их років минулого століття під час проходження служби в рядах РА. На Прилуччині в кожному селі є витвори його майстерних рук, зігрівають вони і київські заміські будинки своїм теплом. Віталій Степанович – майстер на всі руки, будував він і сільські хати. І собі збудував дім, в якому мешкає й тепер разом з родиною. Але найулюбленіша справа майстра – зведення печей.
-
«У минулому житті я, мабуть, була кішкою…»
Неочікувана і чарівна Ірина Кондрат – своя на творчо-інтелектуальному небосхилі Прилук. Її глибокі, блискучі та трішки іронічні спічі про літературу та мистецтво полюбляють книголюби «Джерела», з нею товаришують прилуцькі музиканти та поети - люди незвичайні, як і вона сама. Київські студентські роки (Ірина закінчила університет імені Тараса Шевченка, факультет романо-германської філологїї за спеціальностями перекладач, викладач іспанської і англійської мови та зарубіжної літератури), мандрівки в різні цікаві міста та місця, постійне бажання пізнати та прочитати все-все зробили з неї цікаву незвичайну особистість, яка живе і мислить неординарно.
-
Життя, як вічний бій і насолода
З чого складається життєвий успіх людини? В чому вона, формула успіху? Чи варто підкорятися обставинам, покірно примати те, що посилає тобі доля, і спокійнісінько пливти далі в своєму човні по тихій воді? Чи здатен кожен з нас кинути долі виклик, позмагатися з нею, з собою, поламати звичну, приготовлену для тебе нудну безбарвну життєву течію і вирватися на неосяжний океанський простір? Щоб вітер в обличчя, щоб величезні хвилі билися об борт твого невеличкого суденця, щоразу намагаючись перекинути його?.. Вирватися з безбарвної течії, ледь не потонути в страшних хвилях, цунамі і штормі. І – перемогти їх, вижити і йти, щасливим, по життю…