Я був п’ятирічним малюком, коли одного разу випадково дізнався, що неодмінно маю померти — років так через сімдесят. Тоді, пам’ятаю, гірко проплакав півночі. Заспокоївся лише під ранок — розбуджена матуся терпляче пояснила нерозумній дитині, що я не зникну зовсім, а перетворюся на янгола і мешкатиму в іншому, чарівному, світі, проте інколи при-літатиму на землю — до людей. Відтоді мені часто снились загадкові істоти, які спускалися з небес. Вони були дивовижно білими (мов незайманий сніг, осяяний ранковим сонцем), вишукано красивими та розумними водночас. А ще мали чудове по-чуття гумору — жартували весело і не злостиво. З ними було затишно. Я висипався. У мене не боліла голова. А потім все це скінчилося.…